Я уверена, что все можно пережить

Я зустрічаюся з чоловіком , який недавно розлучився. Тобто офіційно він ще не розлучений , але вони вже не живуть разом. Недавно ми почали жити разом. До якогось часу він приховував наші стосунки, але тепер все стало всім відомо. Приховував, за його поясненнями, для того, щоб мене його рідня не сприйняла , як дівчину , яка розбила його сім»ю, А хотів, щоб ми ніби почали бути разом вже після розлучення. Ми знайомі були до цього майже чотири роки і він завжди проявляв симпатію до мене, навіть більше, хоча в нас почалися близькі стосунки вже після того, як він почав жити окремо. Його дружина не може змиритися з тим , що він пішов і використовує всі засоби впливу на нього – його батьків, сестру, погрожує, що забере дитину в село до батьків і він не буде її бачити. Він каже, що понад усе на світі він любить мене і дитину, і не може жити без неї і без мене. А разом жити ми , звісно, не можемо. Недавно у нас була розмова і він сказав , що деколи він відчуває, що готовий навіть повернутися назад в сімю, аби тільки бути з дитиною. Я йому завжди кажу , що він вільний у своєму виборі, я його силою не тримаю, кажу, що я його відпускаю, якщо він хоче піти, але він нікуди не йде. Я знаю, що з дружиною у них відносин не буде, але не можу доказати йому, що це неправильно – жити в сім»ї тільки заради дитини, коли між подружжям нема злагоди і кохання. Я сама є дитиною з такої сімї, де між батьками завжди були сварки , непорозуміння і навіть ненависть, але в той час люди так не розлучалися , а мучилися вже життя. Можливо через це в мене є якась душевна травма, і я до 32 років не маю щасливого особистого життя.

Ми любимо один одного дуже сильно, але останнім часом у нас дуже зіпсувалися відносини, він ні з ким не говорить про свої проблеми, все тримає в собі, роздратований, до мене став прохолодно відноситися, наші відносини дуже змінилися в гіршу сторону і ми обоє це признаємо. Я йому сказала, що якщо він буде жити з дитиною і сім»єю, то у нас не буде ніяких відносин, а якщо ми будемо жити разом , то його дитина буде нашою і він завжди буде мати можливість бачити її. Він не може без мене і не може без дитини – для мене це якийсь тупик, я не знаю як з цього вибратися.

Так як ми живемо я жити не можу і не хочу, і не буду. Я вже готова до того, щоб розірвати всі стосунки хоч завтра, він цього не хоче. В мене таке враження, що він просто чекає поки хтось за нього прийме рішення - або я , або його дружина, тоді він буде жити як вже вийде. Він не починає процес розлучення, бо для нього це буде означати що він покинув дитину, хоча не живе з ними вже рік.

Порадьте мені, будь-ласка, як нам вирішити наші відносини. Як мені з ним поговорити, як себе вести, щоб налагодити наші відносини, як йому допомогти пережити розлуку з дитиною. Коли я починаю з ним про це говорити, він мені каже – якби в тебе забирали твою дитину, щоб ти тоді робила. Я знаю, що йому важко, але ж багато людей розлучаються і живуть далі. Але я не хочу,щоб він злився на мене , що йому приходиться жити без дитини, він розуміє що я в цьому не винна, але все таки я відчуваю, що підсвідомо він звинувачує мене, хоча сам дуже довго мене добивався, а тепер вийшло, що не в змозі справитися з обставинами. Допоможіть розібратися, і вирішити , що далі робити, я не хочу втратити наше кохання, я впевнена, що все можна пережити , тільки не знаю як…