Помогите надоумить мужа

Доброго вечора Вам!Прошу Вашої допомоги,бо вже не знаю як дальше поступати. Мені 25, а чоловіку 26.

Все почалось так: я навчалась в Києві, залишався ще рік навчання, як я зустріла свого майбутнього чоловіка(Віталій). Я приїжджала раз на місяць, за свої кошти, додому. Це тривало цілий рік. Коли навчання закінчилось я вирішила повернутись додому (хоч він мене про це навіть не просив), бо дуже сильно покохала Віталія і розуміла, що він до стосунків на відстані ставиться погано!Я приїхала додому, два роки я була без роботи, я сиділа дома сама і чекала на його прихід вечором. Я просила його допомогти найти мені роботу, та марно, він цим займатись явно не хотів. В нього з мамою свій бізнес. Віталік любить грати в футбол. Тож вже як я вже тепер зрозуміла.. друзі, футбол…це все, що його цікавить!Я приєднувалась до команди футболістів вже пізніше, коли були п’янки, вислуховувала, терпіла, бо знала, як йому це важливо. Всі його друзі поважають мене,Віталік завжди мене хвалить перед ними…Так тривало два роки, я вже почала задумуватись про сімю, а Віталік, навіть, і думати про таке не хотів(все говорив «почекай,все буде добре»).Хлопці з його численної компанії почали одружуватись. Я подумала поговорити з Віталіком серйозно. Відбулось весілля, та немає жодної фотографії де б він посміхався(говорив, що не може просто так посміхатись), хоч взагалі його ставлення до мене протягом весілля було хорошим. Мамаша його командувала парадом на весіллі. В нашу першу шлюбну ніч, ми сварились, бо я, нібито, чимось образила всю його родину, він аж заплакав бідолага! Зі своєї сторони можу чесно Вам сказати, що я її дійсно недолюблюю, але я поводила себе чемно: посміхалась, розмовляла з нею, та при всіх говорила слова подяки Віталіковим батькам, за те, що виховали такого чоловіка!Сварка тривала довго…я не витримала і вирішила поїхати додому, але повернулась, попросила пробачення і все, ніби, забулось. Після весілля він ночував у мене, а його речі були у мамки, до тих пір поки я сама не забрала їх…Прожили місяць у мене дома, без батьків. Я готовила, прибирала, прасувала,посміхалась, проявляла всю свою любов, а його походеньки до пізньої ночі без мене продовжувались. Приходив додому на вечерю і спатоньки. Продукти він додому купляв рідко і тільки саме необхідне, за комунальні послуги він платити не хоче(бо його зять живе в нього дома і за комунальні, продукти платить його мама)(рахунок приходить на 1000 гривень, а він дає 200-300грн.), каже, що хай моя мама платить, хоч вона з нами не живе. В нього з’явилось нове хобі: гра в карти на гроші, ставки в букмекерських конторах , пригощає друзів, бо він хоче показати, що добре стоїть на ногах. І коли в мені це все назбиралось.. я вибухнула, почався скандал, руки протягував…і я його вигнала. Він пішов до мамки. Повернувся через п’ять днів, ми помирились.(за ці дні ні його мама, ні він, ні сестра не телефонували до мене, образились, що я його з речами виставила). Жили ми ще якийсь(пів року) час в терпінні, до наступної побутової сварки….Були ми в кафе, вже була 3 ночі, як я захотіла додому, бо вже надоїло в п’яній компанії сидіти тверезою(таке не перший раз), стала проситись додому…поїхала сама, а він приперся о 8 ранку…я не пускала в хату пів години, а коли пустила, то почула: « Що тут такого, що я з друзями попив, а тобі я не прощу ніколи, що мене в хату не впускала»…..результат: вигнала, пішов без речей…через тиждень прийшов, ніби, по речі…помирились…але все продовжується. Тільки мамку слухає, дітей не хоче(хоч мені доктор сказав,що треба)Віталік сказав, що я захотіла весілля, я його отримала, тепер я хочу дитину….ні так не буде як я хочу), по дому не допомагає, не забезпечує, ласки немає, розмови немає,секс раз в тиждень і то.. Він свій вільний час проводить або з друзями, або в себе дома з мамкою…Ще він наговорює на мене своїй мамі і я зрозуміла, що одруження нічого не змінило, все стало тільки гірше. Ми помирились «від людей стидно»- це його слова…

От така історія…прошу допоможіть мені, щоб мій чоловік відчув,що його сім я то є я, що я не хочу для нього гірше. Я вже не знаю як себе поводити, щоб зберегти відносини і чи варто це робити, якщо вони йому не треба. Я зрозуміла, що йому добре коли його не турбують, ні про що не просять, завжди хвалять, посміхаються, до мами його вибачте в зад лізуть без мила….АЛЕ Я ТЕЖ ЛЮДИНА І ХОЧУ ДО СЕБЕ ВІДПОВІДНОГО

Дякую Вам!