Как жить с маменькиным сынком?

Допоможіть будь-ласка, благаю!!!!!!!!!!!!!!!

Порадьте що робити, бо дуже важко на душі. Я не маю з ким радитись, а “виносити з хати сміття”, розказуючи про свої проблеми друзям чи батькам, так не хочеться…

Живу з чоловіком та свекрухою 3 роки, маємо дитину, але навіть вона нас не зблизила. Чоловіку 30 років, весь цей час безробітний. Живемо за ним зароблені раніше гроші, частково за з/п свекрухи, на яку вона купує продукти. Чоловік шалено прив’язаний до мами, у всьому з нею радиться, вирішує що купувати, як робити ремонт, складає плани на майбутнє. Я в тій сімї наче тінь, з якою ніхто не рахується, хоч мою думку чоловік і вислуховує. Коли ми сваримось, я чую, як він одразу жаліється на мене мамі і питає хто правий (звичайно, я завжди зі слів його мами неправа). Він не п’є, не гуляє. Коли прошу його поприбирати чи піти в магазин, то вона одразу каже “я сама” . Тепер він звик і каже-“лиши, мама зробить”. А я так хочу його заохочувати робити все разом.

Свекруха постійно каже, як мені пощастило з її сином, що в мене надзвичайно скверний характер, тому що мене задіває, що вони вирішують все без мене, що я скаженію, бо все маю (маю де жити, машину, а інші про то тільки мріють).

Сімейного бюджету в нас з ним немає, він свої гроші тримає окремо, скільки має не каже, тому я теж складаю окремо. Жити вдвох він не хоче (каже, для чого знімати окреме житло, якщо є власне), купувати окремо квартиру (є можливість) теж не хоче. Його все задовольняє. А я почуваю себе самотньою. Раніше закривала на багато що очі, бо любила його дуже, а зараз вже не витримую. Я часто розстроююсь через все це, часто плачу, бо не маю кому виговоритись, все менше посміхаюсь. Я навіть не можу розказати йому все що на душі, бо знаю, що він все слово в слово розкаже мамі. Так, я невістка, хоч могли жити з моїми батьками (він був проти, бо його мати одна, хворіє), але це ж не означає, що не маю права ні на що, що свекруха повинна вказувати як ми маємо жити, згадувати якою вона хорошою була в молодості, ставити в приклад всіх знайомих жінок (дівчат), перебільшуючи, які всі ідеальні і як мені далеко до них… Проти свекрухи я не маю нічого, але так хочеться жити як сімя - я, чоловік, дитина…

Я в розпачі, розгублена, не знаю що робити. Дуже важко так жити. Чоловік більше двох років робить ремонт в 2-кімнатній квартирі , я кажу-тобі треба йти працювати, а він говорить що я його пиляю і свекруха підтримує синочка (“як ти не ціниш, що ми маємо, хіба не бачиш як люди живуть?”). Я люблю його сильно-сильно, але таке відчуття, що жінку йому заміняє повністю матір, а я потрібна, щоб з дитиною посидіти, їсти зварити,… Зранку вони планують день (маму треба на роботу підвезти, заїхати з нею в магазин,…). Інколи все добре, але це інколи так нечасто буває…

Коли свекруху щось цікавить, вона питає “Тарасику, як ти зробиш?”, “Вирішуй сам…”, “Як ти плануєш день?”, а я так хочу почути “Як ви...?”

Окремо жити нереально, чоловік не погодиться нізащо лишити маму одну, як бути?

Я не раз пробувала з ним говорити, та що стосується мами, він шалено нервується, я одразу неправа у всьому, захищає її, а на мене кричить. Перед тим мама його займала керівну посаду і мабуть тому має на нього такий великий вплив. Порадьте що робити, можливо, ще не пізно щось змінити???